24 ОШБ “Айдар” — 10 років на захисті України.
Автор: Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.
Десять років тому, після початку війни на сході України, у травні 2014 року на Луганщині розпочалось формування 24-го батальйону територіальної оборони, який згодом отримав назву «Айдар» (в/ч В0624). Назва походить від однойменної річки, на берегах якої відбувся один із перших боїв новоствореного підрозділу.
На жаль, місцевих добровольців виявилось недостатньо для комплектування повноцінного підрозділу — на 8 травня зголосилося тільки 16 осіб. Тому до формування «Айдару» вирішили залучити учасників Майдану. Таким чином основу новоствореного батальйону склали добровольці — учасники Революції Гідності. 10 травня батальйон налічував уже 100 осіб.
На території ковбасного заводу в селі Половинкине поблизу Старобільська на Луганщині була облаштована навчальна база «Айдару», де новобранці проходили початкову військову підготовку.
Тоді ж була сформована структура батальйону:
· підрозділ «Холодний Яр», що складався переважно з уродженців Черкаської області;
· рота «Захід» (командир Лапін Ігор Олександрович «Зола»);
· «Афганська рота» (командир «Івжик»);
· «Волинська рота» (командир «Тайм»);
· автовзвод (командир «Рембо»);
· «Золота рота» (командир Піскіжов Олександр (позивний «Італієць»).
Першим комбатом «Айдару» став сотник Самооборони Євромайдану, підполковник Сергій Мельничук.
Завданнями батальйону було патрулювання доріг Луганщини, операції з виводу цивільного населення з окупованих територій, розвідка, коректування вогню та інші окремі штурмові завдання, звільнення населених пунктів від бойовиків у взаємодії з підрозділами Збройних сил України.
Айдарівці охороняли виборчі дільниці під час президентських виборів у травні 2014-го, зокрема під Новоайдаром. Також затримували ворожі ДРГ і протидіяли місцевим зрадникам-сепаратистам, які намагалися зупиняти і не пропускати колони української військової техніки.
22 травня 2014 року в Старобільську відбулася перша операція батальйону «Айдар» — група добровольців розгромила і взяла в полон банду російських найманців, яка блокувала упродовж кількох днів пересування української військової техніки в бік Луганська.
14 червня «Айдар» прийняв участь в успішному штурмі міста Щастя. Тоді українським силам вдалося взяти під контроль Луганську ТЕС і два стратегічних мости через річку Сіверський Донець. Місто вдалося взяти без жодної втрати з боку «Айдару». Під час звільнення Щастя, за даними батальйону, було ліквідовано 58 бойовиків.
Після цього айдарівці брали участь у боях за селище Металіст неподалік Луганська. 15 липня бійці батальйону в районі Металіста у замаскованому бункері виявили та затримали 18 терористів із спецпідрозділу «Дон», які охороняли військову частину. Також цього дня на дачі народного депутата від КПУ, що в селі Стукалова Балка під Луганськом, бійці батальйону виявили арсенал зброї і боєприпасів.
20 липня розвідники «Айдара» увійшли до міста Рубіжного, де вступили в бій із сепаратистами і разом з бійцями 51-ї бригади прорвалися до Сєвєродонецька. Тоді ж, під час боїв за селища Олександрівськ і Ювілейне айдарівці знищили розрекламоване сепаратистами бандформування «Восток». Батальйон також зазнав втрат — загинули п’ятеро бійців. Батальйон не відступив і дочекався підмоги, після чого продовжив наступ на Георгіївку.
Важливою операцією стала деблокада Луганського аеропорту. 20 липня бійці “Айдару” за підтримки танків починають штурм населених пунктів Георгіївка і Лутугине, що знаходяться за кілька кілометрів від південних околиць Луганська.
Бійці закріпились на трасі Луганськ — Лутугине в районі моста через річку Вільхівку й деблокували аеропорт. Сепаратисти спробували піти у контрнаступ, який зуміли відбити «айдарівці» та десантники з 80-ї окремої аеромобільної бригади. 27 липня українські війська нарешті встановлюють повний контроль над Лутугіно.
Загалом протягом 20–27 липня бійці батальйону звільнили п’ять населених пунктів, три автомагістралі й одну залізничну лінію. Водночас «Айдар» зазнав значних втрат: під час бою на залізничному переїзді загинули 12 айдарівців, серед них начальник інженерної служби «Айдару» Ігор Римар «Сірко» і підполковник Сергій Коврига «Лялік», десять бійців отримали поранення.
Детально про ці події написав один із бійців батальйону командир відділення і виконувач обов’язків комроти Андрій Юркевич «Грізлі»:
31 лип 2014:
- “Довший час по різних причинах не був на зв’язку, тому зараз буду компенсовувати свою відсутність. Три дні тому приїхали з восьмиденного бойового виїзду, протягом якого було взято з боями два населених пункти — дуже важливу в стратегічному плані Георгіівку та Лутугіне, а також без боїв була зайнята Успенка. Цінність Георгіівки — в тому, що володіння нею відкриває дорогу на Луганський аеропорт, захисники якого до недавнього часу були оточені зі всіх сторін силами сеператистів. Штурм пройшов відносно швидко, з нашої сторони в населений пункт зайшли танки та бронетехніка. Вороги намагались чинити опір, але завдяки нашому наступу з двох сторін одночасно, його було подолано. В ворога захоплена бронетехніка та арсенал зброї, взяті полонені, в тому числі 3 громадян Росії. Ворог використовував проти нас крім стрілецької зброї артилерію та міномети, було пошкоджено 1 наш танк та вантажна машина. Захоплення Георгіівки дало можливість налагодити постачання захисників аеропорту ліками, продуктами та боєприпасами, відкрило ще одну дорогу для наступу на Луганськ, а також перекрило сеператистами один з шляхів постачання їм зброї.
Розмах бою був настільки значним, що з нашої сторони пришлось задіювати артилерію та установки “Град”, а згодом працювала в чотири заходи авіація. В результаті наступ противника було зупинено, бажання повернути Георгіівку відбите якщо не назавжди, то дуже надовго. З нашої сторони за неповну добу героїчно загинуло 6 чоловік, наймолодшому з яких було всього 19… Також є немало поранених, в тому числі важких.
В рамках наступальної операції було прийнято рішення звільнити від сеператистів Лутугіно. Наступ здійснювався “Айдаром” та десантурою з “вісімдесятки” — тим більше, що ми були добре спрацьовані між собою з часу попереднього бою та кількох днів втримання позицій. За сприяння танків, БМП ( в тому числі і трофейного з Георгіівки), а також десантних БТРів було здійснено наступ відразу з кількох напрямків, після чого всі сили зустрілись на в”ізді в місто. Вже до того часу в нас були суттєві втрати — від пострілу з гранатомета загинув командир одного з танків, було завдано удару по нашій розвідувально-саперній групі, в результаті чого загинуло 10 чоловік. Однак, наступу це не зупинило, терористи на блок- пості були знищені нашою передовою групою, після чого основні сили зайшли в Лутугіне і здійснили зачистку його від антиукраїнських елементів. З нашої сторони було втрачено вбитими ще двоє бійців. Після цього без боїв була зайнята Успенка. Наступ іде повним ходом, сеператисти деморалізовані і втікають до кордону як щурі.”
В серпні 2014 р. айдарівці неодноразово здійснюють рейди на території, які контролює противник. Заходять на околиці самого Луганська, а місцевим айдарівцям навіть вдається пробратися вглиб міста.
Потім батальйон приймає участь у боях за Новосвітлівку і Хрящувате на кордоні з росією. Саме через ці населені пункти, які ворог неодноразово і масовано обстрілював з артилерії, РСЗВ і танків, наприкінці серпня на територію України заходить російська військова колона — починається масоване відкрите вторгнення регулярних військ. Наші змушені відступати. Після оточення і розстрілу українських підрозділів під час виходу так званим «зеленим» коридором з Іловайська, виникає загроза, що ворог може захопити й інші території, контрольовані ЗСУ.
На тлі чуток, що будуть здавати Щастя, айдарівці вирішують цього не допустити і починають мінувати підходи в напрямку міста.
Ворог зупинився тоді на річці перед Щастям, і з того часу аж до початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року саме по цій лінії проходила межа між тимчасово окупованими і підконтрольними Україні територіями.
5 вересня 2014 р. за кілька годин до початку офіційно оголошеного перемир’я, 23 бійці 2-ї роти батальйону «Айдар» потрапила у засідку ворога біля Цвітних Пісків. Сепаратисти зайняли наш блокпост, залишивши там для маскування український прапор. На жаль, через брак комунікації і помилки командування, інформація про те, що українські сили напередодні залишили цей блокпост і він більше не перебуває під нашим контролем, не була донесена до військових які відступали цим шляхом. Коли до блокпосту під’їхала вантажівка з айдарівцями звідти гукнули: «Хто там?»
- «Айдар»! — відповіли хлопці.
У відповідь машину почали розстрілювати, загорілись і вибухнули паливні баки. Більшість з наших воїнів загинули на тій дорозі, деяким вдалося відійти в кущі і якийсь час ще тримати бій. Згодом їх поранених добивали в полі. Вижило лише двоє…
Через 2 години із боєм по цій же дорозі намагалися проїхати десантники 80-ї бригади. Вони були на бронетехніці і більшості вдалося прорватися. Але остання наша БМП була підбита. З її екіпажу ніхто не вцілів.
Загалом того дня чорного дня у засідці загинули та зникли безвісти 45 українських воїнів, серед них 19 айдарівців…
Тіла полонених сепаратисти не віддавали декілька днів. Більшість з них були спотворені, поранених жорстоко добивали, тіла підпалювали, розрізали животи, викладаючи кадри у соцмережах. Для того, щоб встановити особи полеглих в більшості випадків довелося робити аналіз ДНК.
У вереснi 2014 року 24-й БТрО був переформатований у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» Сухопутних військ Збройних сил України.
Восени на базу «Айдару» приїхали інструктори з Литви, проводились навчання за натівськими програмами.
В жовтні 2014 батальйон приймав участь у боях на 31 і 32 блокпостах. На той час, прикриваючись рішенням про перемир’я, проросійські сили заблокували українських військових, які стояли на 32-му блокпосту поблизу с. Сміле і м. Слов’яносербська.
В середині жовтня українські підрозділи здійснили низку спроб пробити коридор, щоб розблокувати і вивести з 32-го блокпосту оточених побратимів.
Серед добровольців, які поїхали на цей виїзд були зокрема айдарівці Віталій Дерех і Віктор Гурняк. Зранку 19 жовтня 2014 р. Віктор загинув внаслідок мінометного обстрілу, коли вивозив поранених.
Обоє побратимів-айдарівців були посмертно нагороджені званням Героя України. Віталій Дерех загинув 29 травня 2022 року після початку повномасштабного вторгнення.
15 жовтня 2014 року частина «Золотої роти» «Айдару» разом із командиром Олександром Піскіжовим потрапила у засідку під час прориву на 32 блокпост в ході боїв за Бахмутку. Вояки роти завдали значних втрат ворогу, але сили були нерівні. Кількість ворога в рази перевищувала чисельність групи айдарівців, що потрапила у підступну ворожу засідку. Ворог застосував крупнокаліберні кулемети та міномети. Під час нерівного бою разом із побратимами загинув комроти Піскіжов, декілька вояків з тяжкими пораненнями потрапили у полон
Згодом батальйон вивели на другу лінію, де айдарівці продовжували тренування, опановували різні види зброї.
Взимку 2014–2015 років підрозділ знаходився в Трьохізбенці та на дачах у Щасті. В штурмах чи активних бойових діях більшості бійців батальйону приймати участі більше не довелося. Виконували різноманітні завдання, ходили в розвідку тощо.
У 2016 році, батальйон був переданий до складу 53-ї окремої механізованої бригади, де перебував до початку повномасштабного вторгнення.
В кінці 2022 року, 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» став частиною 5-ї окремої штурмової бригади в підпорядкуванні Командування сухопутних військ.
В той же час, було призначеного нового командира батальйону — Олександра Панцирного.
Структура «Айдару» на даний час виглядає таким чином:
· Управління;
· 1-а штурмова рота;
· 2-а штурмова рота;
· 3-я штурмова рота;
· рота вогневої підтримки;
· танкова рота;
· артилерійська батарея;
· 1-а мінометна батарея;
· 2-а мінометна батарея;
· інші окремі взводи.
Повномасштабне вторгнення батальйон «Айдар» зустрів на позиціях у лютому 2022 року поблизу міста Волноваха на Маріупольському напрямку. На жаль, під тиском переважаючих сил ворога українським військовим довелося з боями і втратами відступити.
З кінця 2022 року і до весни 2024 року 24 ОШБ «Айдар» приймав участь у запеклих боях за місто Бахмут Донецької області, що стало одним із легендарних символів українського спротиву. Зокрема айдарівці вели бої за Кліщіївку, що на південь від міста, тримали так звану «дорогу життя» поблизу Хромового, по якій відбувалося постачання бк, підкріплення, ротація і евакуація поранених.
В лютому 2023 батальйон був направлений на штурм позицій ПК «Вагнер» в селі Кодема, на південь від Бахмута. Командир батальйон Олександр Панцирний відзначав, що на той час підрозділ відчував значний брак боєприпасів та мусив тримати оборону проти переважаючих сил ворога, який не рахувався із втратами.
Через три тижні, росіяни зненацька застали українських військових, фланговим рухом прорвавшись через слабший підрозділ збоку. Батальйон “Айдар” був змушений відступити, але надалі продовжував тримати оборону в районі Часового Яру, що на захід від Бахмута, стримуюючи просування ворога.
Вже у другій половині травня 2023 року українські сили перейшли на цьому відрізку фронту у контрнаступ. У ньому брав участь і «Айдар».
Бійці 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” разом з іншими підрозділами Збройних Сил України провели успішні наступальні дії на ділянці фронту “Бахмут — Іванівське”, і зуміли витіснити росіян з окремих позицій на південно-західній околиці Бахмута.
Артилеристи 24 ОШБ розповіли журналістам The Washington Post, що втрата Бахмута була болючим емоційним ударом для підрозділу:
«Ми пробули в Бахмуті майже рік. Ми знаємо там кожне дерево, кожне поле. Бачити, як ми втратили його зараз, має вплив на наш моральний стан» — говорить артилерист з позивним Чечен.
Він також говорить про досвід війни з вагнерівцями, їхню підступність, а також про те, що простіше воювати з регулярними російськими військами. Розповідає про тактику, коли найманці вдають ніби покинули позиції, а коли туди висуваються українські військові, атакують з тилу:
«Вагнерівці сидять у своїх маленьких бункерах і не виходять назовні. В той же час російські мобілізовані солдати, здебільшого молоді, свіжі, новенькі на позиціях, переважно виходять і намагаються просуватись вперед. І тоді ми відправляємо їх в пекло. Вагнерівці ж діють інакше. Довкола будуть лежати мертві тіла, зброя. Виглядає так ніби позиція покинута. Але коли ти підходиш ближче, вони вилазять з дірок і стріляють тобі в спину. Це схоже на тактику в’єтнамських комуністичних партизанських груп під час В’єтнамської війни.»
В січні 2024 року під Бахмутом захисникам вдалося виявити ворожу техніку. За допомогою FPV-дронів операторам ударних БПЛА батальйону вдалося підірвати три танки та одну БМП.
Знищення одного з танків та бмп вдалося зафільмувати на відео.
Станом на сьогодні підрозділ продовжує перебувати на передовій лінії фронту і докладає усіх зусиль для того щоб зупинити наступ ворога і завдати йому якомога більших втрат.
* * * * *
Статті про бійців “Айдару”:
Віталій Дерех: https://novynarnia.com/2023/09/03/vderekh/
Андрій Юркевич “Грізлі”: https://digitalmaidan.org/history/maidanivci/andrii-jurkevych
