Герой Небесної Сотні Олег Ушневич
«Та знайте, вороги прокляті, Україна є, була та й буде
В серцях та душах патріотів незламний дух її живе,
І де б ми не були по світу — пам’ятайте, що усюди,
Ми — Українці, завжди прославимо й відродимо Своє!»
Ці слова належать одному з Героїв Небесної Сотні — Олегу Ушневичу з Львівщини. Після смерті Героя вони були викарбувані на його надгробному пам’ятнику.
20 лютого 2014 року Олег загинув на Інститутській, рятуючи поранених побратимів.
Олег Михайлович Ушневич народився 20 червня 1982 року в місті Дрогобич на Львівщині. Батьки — Михайло та Євгенія працювали на Дрогобицькому нафтопереробному заводі (сьогодні ВАТ НПК «Галичина»). Мама Олега померла, коли хлопчику ще не виповнилося й трьох років, на 9-й день після народження його молодшого брата Романа.
Згодом батько знову одружився, і його друга дружина Анна стала для Олега названою мамою, а її донька Мар’яна — сестрою.
Дитинство і юність Олега пройшли в рідному місті. Він навчався у Дрогобицькій середній школі №14.
Малим багато часу проводив у своєї бабці Анни та дідуся Остапа в місті Сколе Львівської області — ветеранів Української повстанської армії (УПА). Вони розповідали онукові про власний досвід визвольної боротьби за незалежність України, прищепили любов до рідного краю, його історії.
У 1997 році, після закінчення школи, Олег вступив у ВПУ №19, де навчався на спеціальностях «Столяр з виготовлення художніх меблів» і «Промислове та цивільне будівництво». Здобув фах столяра-різьбяра і техніка-будівельника. Після закінчення навчання два роки працював у м. Сколе на ВАТ Фабрика «Сувенір».
У 2003–2006 роках заочно навчався у Національному університеті “Львівська політехніка” на інженера-будівельника.
Наприкінці 2000-х років деякий час працював у торговому центрі Львова “МЕТРО”.
Протягом останніх трьох років Олег багато їздив на заробітки за кордон. Працював на будівництві у Франції, Португалії, Німеччині. Прагнучи отримати офіційну і стабільну роботу, відвідував вечірню школу, щоб вивчити мову. Перебуваючи на чужині, ніколи не забував про Україну — на балконі його помешкання в Португалії висів жовто-блакитний прапор.
Олег любив мистецтво, географію, історію, мріяв подорожувати. Спілкуючись з рідними по телефону чи інтернету, завжди розповідав про традиції та звичаї тих країн, де перебував, ділився своїми враженнями, надсилав світлини.
Олег Ушневич завжди був національно свідомим громадянином, патріотом своєї країни. Брав участь у Помаранчевій революції.
Не належав до жодної політичної партії, але щиро підтримував та поділяв ідеологію ВО “Свобода” і вважав себе свободівцем. Членом самої партії він так і не став, оскільки тривалий час перебував на роботі за кордоном і не міг присвятити достатньо часу громадсько — партійній діяльності. Усі його найближчі друзі та родичі, зокрема рідний і двоюрідний брати перебували у лавах цієї політсили.
Восени 2013 Олег повернувся додому з роботи у Португалії. Невдовзі планував їхати знову, але початок протестів на Майдані спонукав його змінити своє рішення і через декілька днів він приєднується до протестувальників, більшість з яких на той час були студентами.
Вдруге Олег поїхав до Києва після розгону і жорстокого побиття протестувальників на Майдані 30 листопада 2013. На своїй сторінці в соціальній мережі він виклав фотографію з маленьким племінником на руках і підписом: “Не за Європу, не проти чи за когось конкретного — ми боремося за їхнє майбутнє”.
Був дуже добрим і чуйним, мав багато друзів і чудове почуття гумору. Як прихильник здорового способу життя, не терпів шкідливих звичок і завжди переконував інших дбайливо ставитись до власного здоров’я. Любив спорт та активний відпочинок, захоплювався футболом. У вільний час багато читав, любив слухати музику, особливо український реп, сам писав тексти до пісень, а також вірші, переважно на патріотичну тематику.
За спогадами рідних, Олег дуже любив маленьких дітей, які щиро відповідали йому взаємністю. Мав племінників і багатьох похресників.
Олег Ушневич не встиг створити власну сім’ю, про що дуже мріяв, але на Майдані зустрів дівчину Ольгу, до якої в нього з’явились щирі і глибокі почуття. Вже після загибелі Олега на його телефоні знайшли патріотичні вірші, в тому числі і вірш-зізнання у коханні, присвячений Ользі.
На Майдані Олег провів майже три місяці, чергував на барикадах, стояв на охороні в КМДА. Брав участь у протистоянні з «Беркутом» на Грушевського.
Після прийняття ВР «диктаторських законів», що обмежували конституційні права громадян, на своїй сторінці у ВК опублікував фото з Майдану і написав емоційний пост, у якому заявляв: «Я це опубліковую, щоб показати, що не боюся ні цієї “влади”, ні її псів режиму. Згідно цього поста, я підпадаю одразу під декілька статей, вчора прийнятих і мене можна закривати на довгі роки…
Так от: я приїхав машиною, що була 7-ою (!?) в колоні, приїхав на мітинг (!?) у касці та масці.(!?) Приїхав щоб сказати: “яник С*КА” (!?). Всі регіонали з комуняками і їхні прихильники — це вибл*дки і ПРодажні повії (!?) Судді, прокурори, мусара, бєркута — це виродки, яких прийшов час знищувати!»
Регулярно чергуючи на барикадах Майдану, Олег сильно застудився. Друзі переконали його поїхати на лікування додому, де він провів два тижні, а напередодні вирішальних днів 18–20 лютого знову повернувся до Києва.
18 лютого Олег взяв участь у «мирному наступі» на Верховну Раду, метою якого був тиск на парламент з ціллю переконати депутатів винести на сесійне голосування у Верховній Раді законопроєкт щодо змін до Конституції, які мали обмежити повноваження президента. Усі вулиці, які вели до будівлі Верховної Ради було перекриті співробітниками МВС. Велика кількість силовиків, а також бандитів-тітушок, частина з яких також мала при собі вогнепальну зброю, знаходилась у Маріїнському парку. Невдовзі розпочалося запекле протистояння.
Близько 11 години ранку 18 лютого Олег був отримав численні осколкові ураження ніг внаслідок вибуху беркутівської гранати під час сутичок поблизу Верховної Ради.
Після того, як волонтери Червоного хреста надали йому першу медичну допомогу, Олег перевдягнувся у камуфляжну військову форму з червоно-чорним шевроном на плечі і повернувся у стрій. Намагаючись стримати атаку силовиків, які штурмували Жовтневий палац, отримав травми руки і лівої частини тіла. Незважаючи на все, залишався на Майдані і в ніч штурму — тримав оборону барикади на вулиці Хрещатик біля Будинку Профспілок.
Там Олег врятував побратима — тернополянина Олексія Воронцова, під ногами якого під час штурму вибухнула газова граната.
- «18 лютого я стояв з щитом у першому ряді, коли «менти» намагалися прорватись з боку Хрещатика (від Європейської), і тут перед щитами вибухає газова граната. Перше, що я побачив, це те, що вже граната закотилась під мою ногу, я встигнув вигукнути «Відходьте!», і втратив свідомість від вибуху. Наступне, що пам’ятаю це те, як я лежу на землі і всі мої штани горять від коктейлю, який кинули «менти», а наді мною летять кулі. І саме в цей час з’явився Олег, який під кулями, без бронежилета витягнув мене і не дав згоріти чи бути добитим «Беркутом». — розповідав згодом про свій порятунок Олексій.
Наступний день, 19 лютого, Олег провів на барикадах Майдану. Ввечері в останній розмові з братом, сказав, що отримав незначні осколкові поранення і на ніч залишається ночувати у КМДА.
Зранку 20 лютого Олег Ушневич знову тримав оборону на передовій під стелою, поруч зі спаленим автобусом на даху ТЦ «Глобус». Після раптового відступу силовиків, Олег разом з побратимами помчав вперед відвойовувати втрачену під час штурму 18 лютого територію. Разом з побратимом Андрієм Семеном та іншими сколівчанами вони побігли на Інститутську, але перед пішохідним мостом у хаосі загубили один одного. Андрій почав підніматися до Жовтневого палацу, а Олег побіг далі Інститутською.
Проминувши барикаду під мостом, він у складі невеликої групи протестувальників, що нараховувала близько 20 осіб, просувається вперед по тротуару на правому боці вулиці в напрямку верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик». Олег був одягнений у камуфляжний однострій, металеву каску зеленого кольору і мав на шиї респіратор. Коли майданівці дійшли до кам’яного парапету з рекламою банку «Аркада», силовики, які зайняли позиції за бетонними блоками і вантажівками на відстані менше ніж 100 метрів попереду, відкрили вогонь на ураження.
Близько 9:43 Олег отримав перше вогнепальне поранення — куля калібру 9х18 мм з пістолета Форт-14 влучила у лівий бік і застрягла в тілі. Йому на допомогу одразу кинулися побратими — Сергій Трапезун і Роман Тітик.
Але, як тільки вони почали його витягувати, ще одна куля, цього разу випущена з автомата, поцілила в груди Олега і поранила одного з його рятівників. Інша куля влучила в ногу вже мертвого на той час Героя, коли він лежав на тротуарі.
У 2020 році експертиза встановила, що пістолет, з якого поранили Олега, належав колишньому бійцеві спецпідрозділу “Омега” внутрішніх військ МВС України Володимиру Косенку. Згідно з даними слідства він разом зі співробітниками полку спеціального призначення “Беркут” стріляв по протестувальниках на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року.
Друге вогнепальне поранення в груди було здійснене з автомата, що був закріплений за одним із представників спецроти київського полку міліції особливого призначення «Беркут». На даний момент він перебуває у розшуку і переховується в росії.
Омегівець Володимир Косенко з початком повномасштабної війни був мобілізований до лав НГУ. Розгляд справи щодо нього зупинений.
Олегу Ушневичу був 31 рік… Похований у місті Сколе на Львівщині.
Вічна пам’ять і шана!
_ _ _ _ _ _
Автор: Олена Чебелюк, наукова співробітниця Музею Гідності у Львові.
